Плетіння гільця

Якщо ви цікавились звичаями про весілля за народними звичаями, чи просто уважно дивилися фільми, в яких зображувалися весілля в старовину, то напевно ви згадаєте гільце — вишнева гілочка чи соснове деревце, що прикрашене калиною, рутою, барвінком, позолоченими горіхами, маленькими свіками і барвистими стрічками і встромлене в хліб. Думаю, що так. Звичай цей належить Донеччині (чомусь так вказано в моєму джерелі, проте у гуцулів я теж бачила щось подібне, тільки зроблене зі звичайної гілочки сосни). Виготовляють його у суботу, а потім ставлять на кінець весільнього столу, де воно мало простояти протігом свята. По закінченню свята дружки розламували його по шматочкам гільця, що ще називають «дівуваннням». Гільце носило назву і «вільце», чи «Дивень», яке обгорталося тістом і випікалося в печі.

Гільце символізує дівочу красу, незайманість, вроду, молодість і означає прощання дівчини з дівочою свободою, з порою дівування. А сам звичай прикрашати гільце прийшло до нас з Німеччини, де прикрашали ялинку, як символ розквіту весняного дерева.

Приготування гільця мало релігійне обрамлення: хор дружок просив у Бога, святих, у батьків молодої та в усіх присутніх благословення розпочати вити гільце. Дівчата співали:

Ой у нас в селі нова новина:
Зацвіла в лузі калина.
не так у лузі, як на селі,
В молодої Марусі на столі.

Першими починали прикрашати гільце батьки молодої з верхівки, а слідом всі присутні у порядку віку та своятцтва. І увесь цей час хор співав ритуальні пісні про кохання молодої і молодого, про долю нареченої в новій рідні.

За час мого перебування в селі Шешори, (а це, як відомо, гуцульське село) я попитала місцевих про соснові деревця, що висіли у них на деревах і було обрамлене стрічками. Як виявилося, це означало, що в цьому домі протягом року було видано заміж доньку, тому після свята гільце вивішували на дерево. Крім того, ворота у двір теж прикрашалися гілками зі стрічками і не знімалися.