Сватання на Слобожанщині

У народі кажуть: «Що не край — то звичай, що не вулиця — то обряд.» От наприклад, на Слобожанщині у двері палицею у двері староста не стукає, а лише пальцем тричі у віконце. А молодий залишився біля дверей. І така розмова велася на сватанні між старостами та господарем дому:

Староста 1. Добрий вечір господарям...

Староста2. І дітям їхнім.

Батько молодої. Добрий вечір!

Мати молодої. Добрий вечір!

Батько молодої. А що ви за люди й відкіля вас Бог приніс? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви мисливці які, може, вольні козаки?

Староста 1. Ми люди німецькі. Ідемо з землі турецької. Раз дома, у нашій землі, випала пороша. Я й кажу товаришу: що нам дивитися на погоду, ходім лишень шукати звіриного сліду. От і пішли. Ходили, ходили й нічого не знайшли, аж гульк, а назустріч іде наш князь, підніма угору плечі і говорить такі речі: «Гей, ви хлопці, добрі мисливці! Будьте ласкаві, покажіть дружбу мені. Трапилась мені куниця, красна дівиця. Не їм, не п'ю і не сплю од того часу та все думаю, як її достати. Поможіть мені її спіймати».

Староста 2. От ми й пішли по слідах, по всіх городах, а все куниці не знайшли. От як у це село ввійшли, тут уп'ять випала пороша — ми вранці встали і такина слід напали. Звір наш та пішов у двір ваш, а з двору — у хату та й сів у кімнату. Тут і мусимо його піймати. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець.

Староста 1. Оддайте нашому князю куницю — вашу красну дівицю Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай підросте?

Маруся колупає піч на знак згоди.

Батько молодої. Що ж ти доню нічого не відповідаєш, чи ти згодна, чи ні? Говори, а людей не держи.

Маруся. Що ж тату й мамо, воля ваша — віддавать чи не віддавать, а мені у вас довіку не жить.

Батько. Так, дочко, сама сватаєшся, а нам і не кажеш, а з чим ти підеш? Напряла? Наткала? Придбала? Чортового батька! А заміж посппіваєш (До старостів). Що ж, добрі люди, уведіть вашого молодого князя. Що там такеє, покажіть на лице. Чи ви, може, прийшли насміятися і тільки?

Староста 1. А як то можна насміятися? Ми люди прошені не на сміх, а казати діло. От вам і покличемо молодого. (До молодшого старости). Піди й гукни, де він є.

(Молодший староста вводить молодого)

Молодий. Добрий вечір!

Батько молодої. Ну, коли ти наш зять, прошу сісти. Так ось же що ми зробимо: хліб і сіль приймаємо, доброго слова не відцураємось, а за те, щоб ви нас не лякали, що ми передержуєм куницю — красну дівицю, вас пов'яжемо. Чуєш, дочко? Годі піч колупати — давай чим оцих молодців пов'язати, шукай рушники.

Маруся вносить два рушники й хустку на тарілці жениху. Старости перев'язують один одного через плече під ліву руку.

Староста 1. Спасибі свату, і свасі. і молодій княгині, що вона рано вставала і рушники пряла старостам. Візьми ж, батькова дочко, хустку і пошукай у молодого ребра. Ти за нього йдеш, а в нього, може, й ребра немає.

Маруся затикає хустку за пояс Михайлові. Усі троє кладуть на тарілку по грошу й ставлять могорич на стіл.

Староста 1. От і засватали ми вашу Марусю. Ось наш могорич, а ваша закуска.