Солодке життя!

Спільне життя чоловіка і дружини має бути солодким! Для вас ми підготували підбірку найголовнішої страви весільного столу. Кожну фотографію можна сбільшити клацнувши на ній. Смачного!

Києве мій

Хм...Улюблене місто Київ. Що сказати про нього і де саме ті романтичні місця? Сподіваюсь, найближчим часом мені представиться можливість розказати детальніше про нього, що я дізнаюсь його ближче. Але зараз, у якості туриста, згадаю лише декілька. Першим місцем не поступиться міст у Маріїнському парку, на якому раніше залишали фрази кохання, в'язали хусточки чи стрічки, а зараз вже вішають замки на знак вічного кохання. Особисто мене це місце не вразило, але традиція є традицією. До речі, з ним пов'язано багато історій, як і справді прекрасних, так і страшних. А от щодо моїх смаків, то я люблю панораму на Дніпро, що відкривається біля стін Лаври зі сторони метро. Там ще знаходиться якийсь пам'ятник льотчику... Важко пояснити, але знаючі зрозуміють.

Йдемо далі. Лавра.. Її нажча частина, біля стін, але вже зі сторони Дніпра. Там тихо і спокійно.

Уся моя сім'я полюбляє Контрактову. Ця площа для мене ніби віконечко у старе місто, його минуле... Там можна знайти чудові місця для весільних фот. А Поділ! Про те й нема потреби щось казати. Для гарного фону пасуватиме красива панорама з лівого берегу в районі Експоплази.

Нічого не може бути прекраснішого за Хрещатик вранці, хоч сумніваюся, що весілля починатиметься аж так рано. Це так, до слова.

Я не знаю чому, але Київ приносить мені безліч ідей. Маючи офігенного фотографа, можна використовувати і залізні колії на вокзалі для оформлення альбому, головне відчувати своє свято, зобити його особливим і творчим. Фон повинен передавати ту атмосферу, що у вас всередині.

Весільні сукні для обраних

За звичаєм (хочеться вірити), весілля буває раз у житті. Може все ж варто викинути енну кількість чеснозароблених грошей на шось ну дуже дороге?

За красу треба платити, хоча і більш бюджетний варіант виглядає доволі симпотно...

Дошлюбне спілкування. Було і таке

Дошлюбне спілкування. Весіллю передували дошлюбні обряди, важливим компонентом яких була ритуалістика молодіжного спілкування.

Українці кажуть: Як склався у людини шлюб, так піде і все її життя. Ця народна мудрість виходить з того величезного значення, яке надавали шлюбу й сім'ї, особливо у минулому, коли одружувалися на все життя і В.Грабовський. Молодь з околиць Городенки. 1844 р. тільки з однією людиною. Тож момент вибору судженого був дуже відповідальним. У виборі шлюбного партнера перепліталися різні інтереси. Дівчина прагнула зустріти обранця, котрий припав би їй до душі, батьки жадали помічника у домі, громада — голову міцного господарства.

Система Д. с. передбачала певні норми залицяння та сватання, які майже до кінця XIX ст. грунтувалися на патріархальних засадах. Молодь спілкувалася переважно в межах свого села, а в містах — у межах вулиці, навіть свого "кутка". На рубежі XIX—XX ст. цей принцип був порушений і молодь нерідко шукала собі пару не тільки у своєму селі, а й у навколишніх. Хлопці та дівчата зустрічалися на вулицях, ігрищах, толоках, вечірніх сходах, ярмарках.

Найпоширенішими формами Д. с. були вулиці, забави, годенки, вечорниці тощо. На забавах молодь розважалася, співала, танцювала, водила хороводи. У холодну пору збиралися в приміщенні на досвітки та посиденьки. Приходили самі лише дівчата і не стільки заради розваг, скільки для роботи; на супрядки — і хлопці, і дівчата частково для роботи, частково для розваг; на вечорниці — в основному для розваг.

Хлопці та дівчата спілкувалися на людях, тобто перебували під певним соціальним контролем. За звичаєм, дівчина наодинці з хлопцем могла бути лише до заходу сонця, а, наприклад, на Прикарпатті на забавах були присутні батьки або старші родичі. Це, втім, не заважало молоді цілуватися та милуватися, проте свою цноту дівчата берегли. Колись уся громада зневажала дівчину, яка давала волю нестримному коханню. Траплялося, таких дівчат били мотуззям від дзвонів, намоченим у соляній ропі. В західних районах України майже до XX ст. побутував звичай фізично карати хлопця і дівчину за перелюбство.

Однак подібні випадки траплялися рідко, оскільки вся система виховання молоді грунтувалася на дбайливому, лицарському ставленні хлопців до дівчат і наречених, на романтизації почуттів.

Сватання (сватанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини, слово). Починалося весілля С., коли посли від молодого (старости, свати, сватачі, посланці) йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М'ясниці та від Паски до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі — ходили і його батьки, а на Закарпатті — ще й брат або сестра.

Досить складний обряд С. вельми стисло описав Т. Г. Шевченко: «Покохавши літо чи два... парубок до дівчиного батька й матері носила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку».

Бували, однак, випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження. На знак відмови вона повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона. Тоді про хлопця казали, що він ухопив гарбуза або облизав макогін. Щоб уникнути сорому, часом посилали "розвідника", котрий мав довідатися про наміри дівчини та її батьків, або йшли свататися пізно ввечері, аби люди не бачили.

Джерело

Романтичний Дніпро

Давно вже вигадала собі тему про романтичні місця міст-мегаполісів, яким на перший погляд не притаманні кліше романтичних. Тобто, такими вони не здаються аж ніяк. Проте, навпено, кожен житель свого міста опише без перешкод і щонайменших труднощів свої власні найулюбленіші місця, у яких поринаєш ущось вище і абсолютно забуваєш про те, ким ти є в цьому світі, а може, навпаки. Мені доводилося бувати в різних містах, кількість яких доволі невелика, і всі вони міста України. Оскільки я народилася в Дніпропетровську, то вважаю за належне віддати перше місце у своїх розповідях саме йому.

Для тих, хто знає, про що саме я писатиму, буде цікавіше читати подальший перелік, сподіваюсь, хтось згадає і інші місця, які залишилися поза моєю увагою. Першим згадується парк ім. Шевченка, точніше, Монастирський острів, особливо та його частина, де знаходиться маленька церков. У нестерпно спекотні літні дні там дуже гарно ховатися від буденного, особливо вранці, десь о сьомій, коли ще нікого немає... А сам міст, до речі, на той острів зараз використовують для не менш романтичного за саме весілля «обряду» — вішають величезні важкі замки (чи як там вони будуть по-українськи?) на знак поєднання двох душ, а ключі викидають у Дніпро чи ховають в інше місце — то вже на вибір кожного. Подібне вже давно закорінилося у Москві.

Не менш цікавими видаються вулиці старої часитни міста, вони як правило, розташовуються вище головної вулиці Карла Маркса. Раджу не відкладати прогулянку ними на потім, оскільки все у нас перебудовується і безжально знищується. Фонтани...Завдяки їм місто стало більш поетичним і мрійливим, чого так не вистачало! До їх появи я завжди сприймала місто лише як цілком індустріальне, і в жодному разі не романтичне, не глибоке.

Я дуже люблю пейзажі, що відкривається з-під старого дерева, що росте біля озера у парку ім. Глоби. Там таких багато, проте місця там завжди зайняті. А навпроти літнього театру, там, де суцільні дерева і нема атракціонів, дуже красиво вилядає небо на фоні крони дерев, а чого тільки коштують молоді деревця на виході з парку, коли їх колише вітер!

Для красивого перегляду панорами на набережну можна піднятися до початку вулиці Карла Маркса.

Для неледачих, відкрию невелику таємницю: через міст на Дніпро можна потрапити на острів, спустившись сходами... І там... робити,що забажається. До речі, не відмовляйте собі у прогулянці по Дніпру і краще, влаштуйте її собі самі, зупиніться на будь-якому острівці і відпочиньте по-справжньому!