неділя, 30 вересня 2007 р.

Кожен має займатися своєю справою!

От таке буває, коли хтось займається не своєю справою! Підбірка кумедних фоток спеціально для наших відвідувачів — клацайте на фотографії, та дивіться у збільшеному вигляді.

І все ж залишились у цьому світі речі, котрі сміливо можна назвати «не чоловічою справою».

Діалоги сватів в обряді сватання

Якщо ви не знаєте, що казати у такій ситуації, хочете, щоб ваша промова відповідала звичаям на всі практично 100% або вам просто цікаво почитати зразок розмови, то будь ласка, тримайте:

— Найясніший господарю, полювали ми зі стрільцем-молодцем (Михайлом) і зайшли аж сюди. Заманила нас олениця — красна-дівиця. Довго йшли і сюди дійшли. просимо тебе, віддай свою оленицю — красну дівицю — та нашому стрільцю-молодцю.

Виголосивши промову, старший староста низько кланяється, спирається на палицю і чекає відповіді. Господар відповідає:

— Не знаю, про яку оленицю ви говорите, добрі люди. Не прибігала ніяка олениця в мою гсоподу, може, помилився ваш стрілець-молодець. Може, до іншої господи прибилися олениця?

Старости:

— Ні, господарю, олениця в твоїй господі, ми йшли її слідом.

Тоді господар дає знак і хтось з родини вводить до хати стару жінку:

— Ось вам і олениця, панове стрільці, за нею гнались?

— Ні, дорогий господарю, то була золоторога, золотошерста, очі в неї — як зорі, зуби — як перли, вуста вишенві. Як гляне вона, то наяче сонечко засяє.

Батько дівчини віповідає:

— Ніколи такої олениці не бачили. Помилились ваші очі, стрільці-молодці, не тим слідом ви пішли.

— Добре, коли очі помилились, то не помилиться наша зброя. Будемо вбивати оленицю.

Після цих слів господареві вклоняються і кажуть:

— Є, правда, у нас ще одна олениця, але вона дуже боязка і сором'язлива.

Заводять наречену і кличуть молодого, який стоїть у сінях. Після того, як молоді прилюдно виявляють згоду на шлюб, дівчина пов'язує руки молодого хусткою, старостів — рушниками. На знак згоди обмінюються зі старостами хлібом і запрошують їх до вечері.

Подеукуди сватання відбувалося без жениха. Тоді всі пили чарку і домовлялися про прихід родичів нареченого у гсті — «на оглядини». На cхідній Україні свати ходили з хлібом і, попередньо розламавши, підносили його в обмін на рушники. Якщо траплялася відмова, то дівчина виносила сватам гарбуза, що вважалося великою образою.

Трохи детальніше про сватанння

Траплалися мені знайомі, які намагалися відгуляти весілля якамога наближено до традиційного українського і чомусь найвідповідальнішим та водночас найважчим моментом весільної обрядовості вони вбачали у сватанні (ну як же, треба ж обрати найговірливіших старост, щоб гідно «відвоювати» наречену у її батьків, поставало питання скільки треба тих сватів тощо). От і вирішила я трохи поритися в різних джерелах і дізнатися більше про такий звичай як сватання.

З 14 жовтня з свята Покрови Персвятої Богородиці починався сезон сватання, тому дівчата молилися:

Свята Мати Покровонько,
Накрий мою головоньку,
Хоч ганчіркою,
Аби не лишилась я дівкою.

Десь так під вечір вирушали старости до дому нареченої, взявши з собою хліб, пляшку горілку і обов'язково палицю, як ознаку особливої посольської місії вирушали до нареченої. Часто з ними йшли парубок зі своїм дружком. Один із старостів тричі стукав у двері або у вікно палицею та звертався до хазяїв із проханням впустити їх до хати ночувати, бо вони, мовляв, збилися з дороги.

Після того їх впускають у дім, старости (так ще називають сватів) дістають з торбинки хліб, цілують його та віддають господарю дому. Той також цілує хліб, кладе його на стіл і питає старостів: «Хто ви, молоді хлопці і куди прямуєте?» З цього моменту і починається сама вистава, розігрується цікавий захоплюючий діалог — старости, пребиваючи та доповнюючи один одного, починають оповідати небувалу історію, наприклад, ніби вони мисливці, гнали куницю та запримітили, що вона сховалася у цій хаті. У різних регіонах України ці історії різноманітні. Це може бути голуб, бичок, селезнь. Або старости називають себе не мисливцями, а кіпцями і просять продати товар. Дівчина в цей час мусить колупати піч-матінку — заступницю і порадницю.

Від того, що і як справно будуть оповідати старости, залежало дуже багато, тому сватами обирали в основному літніх, поважних людей, котрі добре знали обряд та вміли гарно говорити. Це найчастіше були хрещені батьки або родичі.

субота, 29 вересня 2007 р.

Шлюбний контракт в сучасній Україні

Шлюбний контракт

На словосполучення «шлюбний контракт» на Заході уже давно ніхто не реагує істерикою з криками «Ти мене не любиш!», «Ти мені не довіряєш!», не б'ється в конвульсіях і не заявляє, що справжні почуття паперового підтвердження не потребують. У нас же досі до шлюбного контракту ставляться як до модної «західної штучки». Зате потім, коли доходить до реального розлучення, хтось стогне, що його пограбували, обдурили, залишили ні з чим. Починаються скандали, крики, поділи майна, навіть витрачених грошей на весілля, інколи доходить до судових розбірок... А все могло б бути по-іншому. Для прикладу, Клавдія Шифер колись таким способом врятувала свої статки від Тіма Джеффі, котрий запевняв її у коханні до гробової дошки. Як тільки модель вирішила, знаючи про марнотратність нареченого і його нічні походеньки, застрахувати свій капітал і скласти шлюбний контракт, то коханця і слід простив. І таких прикладів сила-силенна. Тож, представляємо вашій увазі цей юридичний нюансик, який може стати як яблуком роздору ще не створеної сім'ї, так і панацеєю для сім'ї уже сформованої.

Вперше в нашій країні інститут шлюбного контракту був передбачений в 1992 році. Це було відображено у відповідній статті Кодексу про шлюб і сім'ю. Сьогодні шлюбний договір проходить окремою главою в Сімейному кодексі України, який вступив у дію 1 січня 2004 року. «Шлюбний документ, – розповідає юрист Олена Квашова, – це серйозна гарантія від сімейних сварок, чвар і багатомісячних судових процесів. Він може регулювати безліч питань, основним із яких буде майновий розподіл». Не завжди при розлученні, навіть відповідно до закону, можна поділити все порівну. Як, наприклад, поділити гараж або комп’ютер? У контракті можна обумовити, що кому дістанеться. Наприклад, чоловіку — машина, а дружині — квартира. Договір надає можливість парі виписати те, що може собі дозволити чоловік та жінка, і табу їхнього життя на засвідченому нотаріально папері. Зокрема, щоб убезпечити себе від биття горщиків під час розлучення. Варіантів — безліч:

  • якщо ви не бажаєте зайвий раз ризикувати чи відчуваєте нетривалість сімейних пут, то можете через контракт зробити чоловіка (дружину), який поселяється у вашу квартиру, своєрідним квартирантом. І він не матиме прав на це житло незалежно від того, скільки років ви прожили разом;
  • або навпаки — можна закласти у контракті зобов'язання про надання утримання, в тому числі довічного, одному із подружжя (новий кодекс дозволяє оформити довічне утримання не лише непрацездатних за віком чи станом здоров'я осіб, а кожного, хто забажає);
  • можна обумовити, хто за що в сім’ї платить: хто купує продукти, хто і якою мірою оплачує навчання дітей, вносить квартплату тощо.
  • передбачити умови утримання та ремонту спільного і роздільного майна;
  • можливість обумовити форму аліментів: грошова, натуральна тощо. Умови про те, що за борги будь-якої зі сторін, що виникли до чи під час шлюбу, подружжя відповідатиме разом або окремо (ці умови не повинні суперечити законодавству);
  • изначити майбутнє місце проживання кожного з членів подружжя, а також їхніх дітей; порядок користування спільним майном при окремому проживанні;
  • у шлюбний контракт також можна внести умови немайнових питань життя: вибір прізвища при одруженні, визначення імені, прізвища і по батькові дітей, способи їх виховання тощо.

Звісно, можна з допомогою шлюбного контракту зобов’язати чоловіка щороку возити дружину на Гаваї, а дружину — щоранку готувати гарячий сніданок. Тільки хто контролюватиме виконання таких зобов’язань? І яких санкцій вживати за їх невиконання? Хоча дехто з допомогою шлюбного документа примудряється вивернути дещо собі на користь. Наприклад, в однієї американської дами був улюблений песик, який постійно топтався у кабінеті коханого американського чоловіка, гублячи вовну і поїдаючи книги. Оскільки дружину американець любив, а песика за межами кабінету теж гладив, було вирішено ввести у шлюбний контракт пункт про те, що утримання дружини буде скорочено на суму, потрібну для санітарних обробок кабінету. Більше чужих володінь песик не порушував.

Однак при укладанні шлюбного контракту не можна:

  • обов’язати одного з членів подружжя заповідати належне йому майно особі чи кільком особам, на яких вкаже інший член;
  • обмежувати право чоловіка (жінки) на звертання до суду по захист своїх прав;
  • ставити одного з членів подружжя у вкрай несприятливе чи протизаконне становище (наприклад, не можна вносити в шлюбний контракт пункт про відмову одного з членів подружжя від аліментів);
  • не припускається одностороння відмова від виконання шлюбного договору чи одностороння його зміна.

В Україні такий договір можуть укласти як наречені, так і ті, хто вже перебуває у шлюбі не один рік. До того ж, під час шлюбу контракт можна змінювати. Для цього необхідно укласти окрему угоду й нотаріально її засвідчити. «Шлюбний контракт, – веде далі пані Квашова, – укладається за місцем проживання одного з членів подружжя чи за місцем реєстрації шлюбу в трьох примірниках: один залишається в нотаріальній конторі, два роздаються чоловіку та дружині. Перед його складанням краще проконсультуватися у юриста. Контракт завіряється у нотаріуса (за бажання — при свідках) і набирає сили під звуки маршу Мендельсона. Якщо договір укладають неповнолітні, необхідна згода їхніх батьків чи законних представників».

Сімейний договір автоматично анулюється у випадку смерті одного з членів подружжя, за обопільною згодою сторін, а також на випадок розірвання шлюбу. Документ вважатиметься недійсним, якщо було порушено умови порядку його складання і у разі ущемлення прав одного з членів подружжя у протиріччя законодавству України. Але за бажанням члени подружжя в період дії сімейного договору можуть припинити дії якихось пунктів або внести нові, відкоригувати чи змінити щось. Реєстрація шлюбного контракту в нотаріуса, не має значення державний він чи приватний, коштує від 200 до 500 грн. А послуги юриста, який займатиметься оформленням договору залежатимуть, у першу чергу, від … самого юриста.

Практика засвідчує, що в сімейному житті штампів немає, і кожен день мільйони людей шукають правильне вирішення своїх проблем. А ось не створювати їх – це справжня майстерність в сімейному житті, яка шліфується роками. Але в будь-якому випадку вам варто знати, що є закон, який покликаний захищати кожного члена сім'ї, і є професійні юристи, котрі спеціалізуються на сімейному праві. Пам'ятайте про це на порозі сімейного життя. Ви тільки відкрили двері в своє нове життя, за якими вас чекають спільні радощі, спільні проблеми і пошуки їх подолання. Важливо тільки знайти правильний шлях, якщо правильний вибір ви вже зробили.

Джерело інформації.

Бенкетні зали у Львові

Банкетні зали у Львові

Якщо чесно, я була здивована розцінками у Львові, заспокоїло мене лише той факт, що мова йде про найдорожчі ресторани, але ціни такі:

120 грн з однієї особи без алкоголю, солодощів, фруктів та соків – найнижча ціна за накритий стіл у наших ресторанах (не беручи до уваги закладів так би мовити другого розряду). Іноді до цієї вартості можуть доплюсувати 1000 грн за обслуговування («Караван» на 60 осіб), за оренду залу 750 грн («Гуцульська гражда» на 120 осіб), за роботу ресторану після 12 ночі 600 грн/годину (бар готелю «Дністер» на 150 осіб). Всі ці нюанси не дуже люблять оголошувати по телефону, тому потрібно необхідно завітати. Адже, що і говорити було що вже при відвідуванні закладу, виявлялось що раніше названа сума «легким рухом руки» адміністратора перетворювалась у іншу (ресторан «Герольд» та «Персей»).

Зрештою, не усім підходить варіант довозити свої продукти чи пляшки. Є ресторани які воліють не приймати до столу неперевірених продуктів харчування від замовників, працюючи таким чином на виключну репутацію закладу («Шекспір», «Динамо-блюз» та «Деліс» на 100 осіб). В такому випадку розцінки будуть інакші — за всю забаву від 12 тисяч гривень до 25 тисяч, або 300 грн з особи. Є такі які й не бажають проводити бенкети («Тарон», «Фешн»).

Інша річ, що часом Ви шукаєте певний формат. Сьогодні досить багато ресторанів оформлено під такий собі шинок у національному строї: «Колиба» (Брюховичі), «Гуцульський двір», «Гражда», готель «Герольд», «Золотий вепр», «Вертеп». Інші — класично торжественні: «Супутник», «Еліта», готелю «Дністер», готелю «Жорж», «Високий замок», «Діва», «Деліс», «Шекспір», «Персей», «Спліт». Менші по розміру - «Караван», «Зодіак», «Три оскари», «Кілікія», «Порохова вежа», або менш претензійні — «Марсель», «Зустріч», ресторани готелю «Волтер», «Львів», «Гетьман».

Для тих хто не кремпується з залами поза містом та їх цінами оригінальними можуть видатися кам’яниця ресторану Гридниця в Олеському замку, ресторан готелю «Олена», ресторан «Наварія нова» й «Озеро», чи ресторан комплексів «Гранд-резорт» або «Озерний край». Тут необхідно ретельніше обдумувати перевезення гостей та їх розміщення у готелях при комплексах.

Традиційно черги на зал вишиковуються на суботу, а майже всі неділі — вільні. У будь-якому разі, якщо Ви плануватимете бенкет за місяць або два, маючи у розпорядженні 2-4 тисячі у.о. — то переживати Вам нема за що. І нехай Вам щастить!

Звідси

пʼятниця, 28 вересня 2007 р.

Заручини

Задовго до сватання відбувалися заручини — звичайно місяців за два-три. молода пара йшла до священника і домовлялися про шлюб. За 40 днів до шлюбу священник виголошував з амвона перші заповіді такого-то парубка і такої-то дівчини. Заповіді повторював тричі, щоб кожний, хто мав якісь претензії до майбутнього подружжя, міг виказати їх священникові. По перших заповідях у сім'ї нареченої проводли заручини за участю батьків і рідних обох — парубка і дівчини.

Часом батьки, виходячи з господарських розрахунків, заручали дітей ще в ранньому віці (так, було і в нас таке). Але найчастіше хлопець, умовившись з дівчиною, сповіщав про це своїх батьків і з рідним дядьком ішов у її сім'ю домовлятися. коли батьки дівчини згоджувалися на одруження, то домовлялися про час сватання. Якщо хлопець був з іншого села, батьки нареченої йшли на оглядини, щоб дізнатися, наскільки заможньо живе претендент у чоловіки їх доньки.

Передвесільний обряд: короткий огляд

Передвесільний обряд

Шлюбу або весіллю передувало тривале знайомство молодих людей: вуличні гуляння, вечорниці, досвітки. Співжиття до шлюбу заборонялося. У Центральній Україні по вечорницях залишалися ночувати в хаті «на полу» усі учасники цього дійства. Але! Хлопці та дівчата нічого собі не дозволяли такого, що дозволяють у наші часи. Повага до дівочої честі становила характерну рису українського сімейного побуту (ех...). Найкращим часом для весіль була осінь: з 15 серпня до 14 листопада (у нас на блозі вже писалося про бажані дні одруження). За законами народної етики починати весілля серед тижня вважлося непристойною справою, тому їх найчастіше проводили на вихідні або на свята, з приходом календарного свята Покрови.

От як оспівується передвесільний обряд в українській народній пісні:

Покровонько, Покровонько,
Покрий мені голвоньку,
Щоб я жінкою була,
Щоб мені весело жилось
З чоловіком молоденьким,
З дитятком весельньким.

четвер, 27 вересня 2007 р.

Весільна сукня з тістечок!

Весільна сукня з тістечок

В Ужгороді італійський пекар Валентино Штефано прославився своєю незвичайною випічкою. Недавно Штефано сам зробив для своєї нареченої Вікторії весільне плаття з борошна, яєць, цукру та карамелі.

На готування такого плаття, зробленого з 1500 кремових тістечок, 28-літній пекар витратив два місяці. Спочатку він просто з’єднав тістечка разом. А потім обережно прикріпив їх до основи плаття. Вікторія проводила на примірці по кілька годин щоночі перед весіллям. Її корона, букет і намисто були зроблені з карамельного цукру. До кінця весільної церемонії наречена сказала, що не хоче знімати плаття.

Штефано — нове світило кондитерської справи. Він живе в містечку Ужгород біля кордону зі Словаччиною. Його вироби викликають величезний інтерес, тому що ними можна любуватися, а не тільки їсти.

«Це дивно. Я не могла повірити, що це був торт», — сказала Ольга Нем’ята, котра спробувала нові десерти Штефано.

Штефано почав працювати пекарем 6 років тому. А торік він вчився на тримісячних курсах пекарів у Парижі. Після курсів пекар із сестрою взяли участь у міжнародному конкурсі. Вони зробили Кадилак 1920-го року з кремових тістечок і карамелі і зайняли третє місце.

Деякі види здоби Штефано розраховані спеціально на дорослих споживачів. Наприклад, жіночі груди на вивісці пицерії, де продавалися його вироби. Але він також створив незвичайну великодню паску, на якій було зображено сотні храмів.

Штефано має намір незабаром продемонструвати в Ужгороді 125 тисяч нових видів солодощів. Він сподівається, що колись відкриє свою справу в Україні, і впевнений, що там більше можливостей, аніж у Парижі.

За матеріалами NEWS2

Букет для стоматолога

Про листівки з солодощів ми вже писали, в підтримку «солодкого життя» поговоримо про букети з солодощів! На всіх фотках можна клацнути і подивитись збільшений варіант.

Букет з цукерок Букет з цукерок Букет з цукерок Букет з цукерок Букет з цукерок Букет з цукерок Букет з цукерок Букет з цукерок

Подружнє життя має бути солодким, такий букет можна використати як подарунок, от тільки, чесно кажучи, мені б було шкода його їсти, руйнувати таку красу - рука б не піднялася...

Ціни коливаються від 8 ривень за одну трояндочку і до 1900грн за метровий «Олімп».

Виготовляє ці букети компанія «Aven-Ezer», назва компанії перекладаєтся з давньогрецької як «Камінь Допомоги».

Будьте обережні — солодке псує не тільки зуби, а й тендітну фігуру дівчат!

середа, 26 вересня 2007 р.

Замість рису, монет та конфетті

Подарунки на весілля

Чого тільки не навигадують! От вже знайшла отаке от дивацтва: Традиція обсипати молодят рисом, монетами, конфетті або рожевими пелюстками сьогодні змінилася, і на сучасних весіллях модно замість цього випускати живих метеликів. Якщо ви хочете по сьогоденню здивувати й винуватців урочистостей і гостей, подаруйте їм «Живий салют»! По спеціальному сигналу відкривається коробка, звідки вилітає «хмара» з метеликів, самих різних кольорів і розмірів, які починають кружлятися навколо вас!

Відповідно до древньої індійської легенди, метелики передають наші бажання небесам. І якщо навколо вас на вашому святі будуть пурхати повітряні, невагомі метелики, то всі мрії про щасливе майбутнє неодмінно збудуться.

Існує кілька сценаріїв випуску «салюту» з метеликів.

Масовий випуск — метеликів розміщують у велику коробку. В обговорений попередньо момент, коробка відкривається й з неї вилітає «хмара» метеликів.

Другий сценарій — індивідуальний випуск. Кожен метелик міститься в об'ємний гарний конверт, перев'язаний святковою стрічкою. Ці конверти роздають гостям. Всі гості відкривають свої конверти в певний момент. Метелики вилітають із різних місць залу.

Є ще кілька варіантів проведення випуску «салюту» з метеликів, наприклад велике серце, що привезуть й установлять у потрібнім місці, і в зручний момент воно розкриється, випускаючи «хмару» різнобарвних метеликів.

Також Ви можете в нас «Куля Сюрприз« наповнений метеликами.

От коротка інструкція здійснення «салюту« з метеликів: метелики доставляються в спеціальних конвертиках, у яких метелики перебувають у сонному стані. Краще приїхати за 30 хвилин до заходу, визволити метеликів з конвертів і покласти їх у святкову коробку. За 5 хвилин до випуску підігріти метеликів. Це можна зробити на теплій батареї або за допомогою звичайного фена або настільної лампи. Нагрівати потрібно доти, поки метелики не почнуть проявляти активність і борсатися в коробці, після цього гріти метеликів не потрібно. Звичайно це займає 1-2 хвилини. Відкрийте пакування — метелики вилетять нагору.

Для успішного проведення урочистого випуску метеликів необхідно враховувати наступні фактори:

Температура: Для активного польоту метеликам потрібна температура повітря +22 - +25 C. Проведення урочистого випуску метеликів у холодному приміщенні практично неможливо.

Світло: Відразу після вильоту зі святкового пакування метелики кинуться нагору й до світла. Цю особливість поводження можна використати при розробці сценарію врочистого випуску, наприклад, якщо в приміщенні є більші вікна, метелики дуже незабаром зберуться на них і не будуть заважати гостям. Чим сильніше джерело світла - тим активніше метелики. Однак, потужні лампи й прожектори повинні бути закриті захисною сіткою, інакше метелики можуть обпалитися.

Bдала «подача» живих метеликів залежить від багатьох факторів, і кожен випадок розглядається окремо. Насамперед — особливості різних видів метеликів — їхня швидкість і характер польоту, тому для більше ефектного запуску салюту рекомендується сполучати великих метеликів із дрібними. У кожному разі, після запуску, всі вони летять на більше яскраве джерело світла.

Смачні листівки

Для тих, хто полюбляє солодке — є цікава пропозиція, листівки декоративно оздоблені цукерками. Клацаємо на фоти, і дивимось збільшений варіант!

Більше фоток

Вартість такої листівки близько 20грн, так що дехто з нас може замовити навіть весільні запрошення в такому стилі.

Компанію «Aven-Ezer» (це ті, котрі роблять такі чудеса) було засновано Олексієм та Надією Багіними на початку 2007 року на базі колективу Служби Доставки Квітів та Подарунків по Україні «Ангелятко» , що існує на ринку уже 5 рік.

Ще дещо про магічний весільний рушник

Тут вже колись світилася стаття про весільний рушник, зараз же буде цікаве доповнення.

Чимало священних символів, відомих ще з давніх-давен нині підмінено формою. Популярні зараз написи, як-от: “на щастя, на долю”, наші пращури шифрували у знаках орнаментів. Так, вишита восьмикутна зірка означала Бога, Сонце, хвиляста лінія — нескінченність життя, стилізована калина — уособлення дівочої краси, молодості, кохання, виноград — символ благополуччя, квіткові пуп’янки вказували на дітей і продовження роду. Науковці кажуть, що вишитий рушник може бути і благословенням і прокляттям.

Мати вишила синові весільний рушник. Молодята відбули обряд і зажили мирно, але... нещасливо. Дружина довго не могла завагітніти, коли ж нарешті усе, здавалося, пішло на лад, дитина народилася мертвою. Неначе якийсь злий фатум завис над сім’єю: автомобільна аварія, втрата роботи, хвороби...

Чоловік, котрий досі був переконаним матеріалістом, дістав із шафи весільного рушника і жбурнув його матері зі словами: “Викинь геть! Через нього усі нещастя!”. Здивована ненька вирішила показати свій виріб знавцям. Ось що розповів працівник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” завідуючий сектором “Тканина” майстер народного мистецтва з вишивки Юрій МЕЛЬНИЧУК:

— В обрядовому рушникові було щонайменше дві неприпустимі помилки. Перша полягала у тому, що жінка зшила його з двох шматків полотна. Місце з’єднання вона так майстерно замаскувала мережкою, що його зовсім не видно. Але ж, окрім декоративної, весільний рушник має ще й магічну функцію. Вишите полотно, на яке стають молоді, означає життєву дорогу. У цьому випадку вона виявилася перерізаною. Фатальною була й композиція узору. На обох кінцях рушника мати зобразила традиційну квітку-вазон, котра з давніх-давен символізує дерево роду. Під нею орнамент. Але вишивка видалася майстрині надто бідною, бо вгорі залишилося багато незашитого полотна. Тому над квіткою вона помістила ще одну суцільну смужку орнаменту.

Вишивальниця не знала, що біле полотно в центрі рушника символізує потік Божого благословення, котре живить дерево роду. Зображена над квіткою лінія закрила доступ до неї благодатної енергії. У житті це могло б означати бездітність чи навіть загибель молодої пари. Отже виходило, що той весільний рушник хоч і був майстерно вишитий добрими материнськими руками, справді ніс у собі страшну програму знищення роду. Тому відроджуючи традиції, слід насамперед розуміти їхнє значення.

У весільному обряді на Київщині початку ХХ століття дослідники нарахували близько 20 рушників. На них клали коровай, ними перев’язували старостів, простеляли дорогу молодим. Але, як запевняє пан Юрій Мельничук, найголовнішим був той, на якому батьки благословляли молодих. Такий рушник — особлива святиня, яку не показували стороннім і берегли як зіницю ока, передаючи із покоління в покоління. Старий узор нащадки відтворювали на новому полотні як енергетичний код роду.

Перш, ніж узятися за вишивання, дівчина постилася, молилася, мила руки, щоб позбутися не лише фізичного бруду, а й негативної інформації на пальцях. І лише тоді майстриня починала творити на полотні узор, як своєрідну медитацію.

Вже в наші часи екстрасенси досліджували саму голку, нитку, вишиття і з’ясували, що знаряддя праці рукодільниці проводить у сотні разів більше біологічної енергії, ніж такий самий за розміром і товщиною шматочок сталевого дроту. Найенергетичнішими нитками визнали вовняну і натуральну шовкову пряжу. Довге волокно білкової природи найкраще переносить інформацію. Гірша, але теж підходить для роботи, заполоч рослинного походження. Зовсім непридатним з погляду енергетики виявився акрил. Відрізаний шматок магазинної тканини не йде ні в яке порівняння із домотканим полотном. Якщо згадати прадавню технологію його виготовлення, відбілювання на траві, на росі, під сонцем, місяцем, зірками, під впливом усіх стихій, то стануть зрозумілішими дивовижні властивості старих рушників.

Починати рукоділля найкраще зранку у четвер. Це енергетична вершина тижня. Наші далекі пращури мабуть добре відчували те, бо саме цього дня приступали до весільних рушників.

Борони Боже під час вишивання думати про щось погане, сваритися, злитися на когось. Обрядовий рушник має зберігати в собі лише найкращі мрії, найсвітліші думки й почуття. Адже то закладається програма майбутнього подружнього життя.

Дрібні огріхи не випорювали, щоб не внести хаосу у долю. Життя тече не по шаблону, отже, не біда, якщо зірочка відхилиться убік чи хвилька вийде нерівномірною.

Що ж до вибору узору, то він мав бути двобічним. Це символізувало гармонію між зовнішнім і внутрішнім світом. Якщо ж лицьова сторона виробу гарна, а зі споду перетянуто нитки і стирчать вузли, то вважали, що й життя буде про людське око.

Нині відомо близько 200 старовинних швів на основі двадцяти технік української вишивки. Відтворювати треба тільки той малюнок, котрий припав до душі. Фізики дослідили, що в цьому випадку він потрапляє у резонанс із вашим організмом. Комусь імпонують дрібні густі зубчики, а комусь більше подобається м’яка широка хвилька. Одним тішать око велетенські пишні квіти, інші ж відчувають потребу і зображувати, і споглядати маленькі орнаменти. Добре, якщо десь у скрині зберігся рушник прабабусі, яка прожила із прадідусем довге й щасливе життя. Його і треба взяти за зразок.

Юрій Мельничук був учасником експериментів із вимірювання енергетичного потенціалу цього чи не найдавнішого елементу весільного обряду. Один бік рушника завжди мав заряд “плюс”, другий — “мінус”, посередині рамка екстрасенса стояла на “нулі”. Отже, на який бік має стати наречена? Вкладаючи батарейку в годинник ми придивляємося, аби не порушити полярність. Отак і молодята можуть або отримати могутню енергетичну підтримку, або... “розрядитися”. Там де “плюс” — має стати чоловік, там, де “мінус” — жінка. Позитивний заряд має правий кінець рушника, або той, який вишивають першим. Другий кінець — лівий або жіночий, підсилює жінку. Чоловікові ж він може зашкодити і навпаки. Аби не сплутати, яким боком повернути рушник, у давнину рукодільниці на ньому робили мітки. До речі, узор на лівому і правому кінцях ніколи не був тотожний. На них, як у дитячій грі на уважність, завжди можна знайти десять розбіжностей. На те магічне полотно не ставали взуттям, а тільки колінами.

Тепер подекуди у селах вишивають два весільних рушника. Один для церкви, вінчання і масового споглядання, інший — потаємний, для батьківського благословення. І дуже важливо, щоб той другий — для себе, для своєї майбутньої сім’ї, дівчина творила власноруч.

Джерело.

Традиційне українське сватання

Українську весільну обрядовість можна умовно поділити на три цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. Кожний з цих етапів має свій стиль, час і свої риси святкування, якими він і відрізняється від інших частин весільного дійства.

Почина лося все із сватання, основні моменти якого звод ились до того, що наречений вибира в сватів, які йшли сватати дівчину в будинок її батьків. Вибір сватів — це відповідальний момент, тому що від нього залеж али результат і подальший розвиток подій самого весілля.

Переступивши поріг, одержавши дозвіл ввійти в будинок, свати кланя лися в знак вітання і подяки господарям будинку. Потім запиту вали чи туди вони прийшли, де живе прекрасна дівиця і т.п. Батьки дівчини, заздалегідь приготувавши сь до приходу сватів, зустріча ли їх хлібом - сіллю і накритим до обіду столом. За частуванням мова зводилась до того, що «у Вас є красива молода дівиця, а в нас молодий хлопець, якому припала до серця саме ця дівчина». Якщо дівчина була згідна вийти заміж за цього "доброго молодця", вона виносила рушники, якими перев'язу вала сватів. Це означало, що дівчина приймає їхню пропозицію. Коли ж вона відмовлялася, то, згідно ураїнської традиції, вона дарувала молодому гарбуза. У такому випадку про хлопця казали, що він «вхопив гарбуза» або «облизав макогін».

У разі успішного сватання через певний час відбувалися умови (оглядини, домовини) — знайомство з господарством молодого, а за два тижні до весілля влаштовували заручини — своєрідне скріплення договору про шлюб. На заручини до оселі молодої приходили батьки й родичі молодого, сідали до столу, а дівчину й хлопця виводили на посад. Старший староста накривав рушниками хліб, клав на нього руку дівчини, зверху — руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. Після усіх цих церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і вже не мали права відмовлятися від шлюбу. Спроба відмовитись вважалася безчестям, за відмову ж сплачували відшкодування матеріальних витрат та ще й «за образу».

Трішки звідси.

вівторок, 25 вересня 2007 р.

22 весільні прикмети на щастя!

Осінь споконвіку в народі вважалася найвдалішим часом для одруження. Справи закінчені можна і погуляти! Зараз мало хто враховує старовинні канони, але познайомитися з весільними прикметами все одно цікаво. У душі ми, жінки, все-таки в прикмети віримо. І хоч не можна ручатися, що, зігравши весілля за всіма мислимими правилами, молоді житимуть як в казці, намагаймося, щоб на нашому весіллі все було «по науці».

1. обручки міряти нікому не давати ні до, ні після весілля.

2. Щоб молоді не потребували грошей, наречений в день весілля повинен покласти в правий черевик монету, яка потім зберігається як сімейна реліквія!

3. І нареченому і нареченій потрібно закріпити на одязі англійську булавку головкою донизу від зглазу. Нареченій на поділ плаття (зсередини), нареченому, там де бутоньєрка, але так, щоб шпильку не було видно.

4. Наречена повинна в день весілля надіти на себе щось нове, щось з « чужого плеча» ( окрім фати, рукавичок і природно, нижньої білизни, панчох), щось ношене. Повинна зробити на подолі плаття або в іншому невидимому для очей місці пару стібків, бажано синіми нитками (від зглазу). Взуття повинне бути із закритими носами.

5. Перед вінчанням наречена повинна трохи поплакати, брак буде щасливим. Краще всього, якщо ці сльози будуть від наставних слів батьків, а не через якісь накладки або проблеми.

6. Коли наречена відправляється до церкваи/загсу, мати передає дочці сімейну реліквію: кільце, хрестик, брошка, браслет і ін., щоб ця річ знаходилася з нею при вінчанні, оберігаючи її.

7. До моменту вінчання/реєстрації наречена не повинна бачити себе в дзеркалі повністю одягненою. Наприклад, можна подивитися на себе без рукавичок або в платті, але без фати.

8. Букет нареченого наречена не повинна випускати з рук протягом всього дня. У екстреному випадку можна дати потримати букет нареченому або матері. Лише на весільному банкеті можна поставити його на стіл перед собою, а увечері слід узяти його до себе в спальню. Вважається: випустиш букет і щастя може злетіти як птах.

9. Після того, як наречена відправилася з будинку на вінчання/реєстрацію, потрібно хоч би символічно помити підлогу, щоб нареченій було легше увійти до чоловікового будинку. Краще всього це зробити її матерів. 2-3 хвилини весільний кортеж цілком може почекати!

10. При виході з будинку на вінчання або реєстрацію бажано, щоб на нареченій була вуаль від зглазу. Коли вона увійде до ЗАГСу або до церкви, при бажанні вуаль можна відкинути.

11. Після того, як наречений надів нареченій обручку, ні їй, ні йому не можна брати порожню коробочку з-під кілець або тарілочку, на якій вона лежала. Коробочку краще узяти незаміжній подрузі або другу.

12. В день вінчання батьки повинні стежити, щоб ніхто із сторонніх і гостей не поправляв одяг на молодятах.

13. Молодята повинні весь час триматися разом, щоб ніхто не пройшов або не встав між ними. Щоб союз був непорушний!

14. Вінчальні свічки наречений і наречена повинні задути одночасно, до довгого спільного життя.

15. Після вінчання молоді повинні заглянути в одне дзеркало до успіху, до дружного і щасливого життя.

16. При виході з церкви/загсу потрібно обсипати молодих крупою: рисом, пшоном або зернами пшениці до життя в достатку.

17. Молодим не можна їхати на банкет прямою дорогою. В народі говорять, що треба ввести в оману нечисту силу, а тому маршрут вибирають складний. До речі, в деяких країнах до заднього бампера прив'язують порожні консервні банки, щоб бринькали по дорозі і відлякували всяку нечисть.

18. Коли молоді під'їжджають до місця святкування весілля, машина повинна голосно сигналити. Це також відноситься до відлякування нечисті, від лихого ока.

19. Танцювати на весільному банкеті молодята повинні тільки разом і небагато з батьками. Батьки після танцю зі своїми дітьми обов'язково повинні знов з'єднати їх підвести один до одного.

20. Весільний торт розрізає наречена, жених підтримує ніж. Шматок торта з основним малюнком жених кладе на тарілку своєї судженої, наступний шматок наречена підносить нареченому. Потім вже гостям. Ця прикмета до взаємної згоди і допомоги один одному.

21. Подружкам нареченої і іншим незаміжнім пані, охочим зловити букет нареченої, замість дарованого нареченим букета потрібно кинути замовлений наперед альтернативний, або « фальшивий», букет, який трохи схожий на букет нареченої.

Щодо традиції зняття фати. Зазвичай з гостей вибирається молода пара і вони стають як би « нареченим» і «нареченою». Дівчині, передбачуваній молодій, надягають фату, зняту із справжньої нареченої, і бутоньєрку нареченого надягають уявному нареченому.

Так от, з фатою і бутоньєркою розлучатися не можна! На цей випадок і придумали кидати альтернативний букет. Фата і бутоньєрка зберігаються удома як сімейна реліквія, і коли народжується в сім'ї первісток, фатою, наприклад, накривають малюка, коли він хворіє, або вішають над його ліжечком від зглазу.

22. Готуючи молодожонам ліжко в першу шлюбну ніч (це може зробити близька заміжня родичка), подушки укладають так, щоб стикалися розрізи наволочок. До дружного життя.

Як на мене — якщо дотримуватись усіх цих прекмет, то саме свято перетвориться на якесь театральне дійство, тому пропоную всім вірити лише в хороші прикмети, а на все інше незвертати уваги, бо головне в цій справі — кохання!

За мотивами цього.

понеділок, 24 вересня 2007 р.

Витоки звичаю викрадення

Думаю, всім відомо, що звичаї не є однаковими для усієї території країни, адже на ній проживають різні народи, а якщо ні - то принаймні, у кожного регіону є своє відмінності. Отож в цій маленькій статті я хочу торкнутися якраз такого звичая, як викрадення або умикання молодої. Він існує давно, ще з часів Київської Русі та правління Рюриковичів, а тоді населення теперішньої України складалося з різних племен, які часто дуже різнилися між собою своїми нравами. Як казали: "Місцевість впливає на формування менталітету та звичаїв", - так і було. Адже деревляни були народом грубим та варварським (пам'ятаєте, що вони зробили з князем Святославом?), а поляни навпаки - чистосердечним та щирим, гуцули завжди славилися своїм запальним характером тощо. Так от, як описують літописи, то поляни шанували своїх родичів, невісток, сестер, захищаючи рід. Женилися вони так: жених не шукав собі молоду, бо йому її приводили ввечері, а другого дня вже приносили те, що дають за неї. А от древляни не знали шлюбу і вкрадали дівчат, що ходили за водою. Це насильственний метод зародився у них ще з IX століття, більше того, у древлян практикувалася поліандрія (тобто свекр мав повне право на невістку), крім того, дозволені були кровні змішання.

А от сіверяни, радимичі та вятичі умикання того часу вже не було актуальним, а проводилося лише за згодою дівчини на зібраннях та іграх, що були подібні до «сатанинських танців». У літописах згадуються такі танці: «вони не складали шлюбів, але були втановлені гри між селами». Це підтверджує інший текст з Переясловського літопису: «радимичі, вятичі та сіверяне... не тримали шлюбів, але вони сходилися з усіх боків на гри помвж селами; серед танцю ставало авідомим, яка жінка чи дівчина має плотське хотіння до парубків; там взаїмно дражнили один одному почуття і серце глядінням очей, оголоенням певних частин тіла, грою численними поцілунками, закінчуючи пойняттям. Oдні закладали після того постійні зв'язки, а інших висміювали до самої смерті».

А поляне в той час практикували вже купівлю дівчат! Молодий вже не викрадав молоду, а приводив її до себе у дім у сопроводі товаришів після виконання певних релігійних церемоній. А після того, як він отримував ідтвердження цноти молодої, то відправляв до її своєрідний подарунок-ціну за збереження її цнти: хліб та пляшку горілки, що була прикрашена червоними стрічками та калиною — символом невинності молодої (підкреслюю: матеріальні докази прилучалися).

От такі маємо витоки цього звичаю. Усі вони є цілком логічними та зрозумілими. У той час традиції були ознаками розвитку суспільства, розвитку його свідомості. Адже сім'я нареченої усіляко захищала дівчину від невдачі, облаштували її майбутнє положення як дружини та матері, а звичай пред'являти доказ невинності, на мою думку, був покликаний зберегти здоров'я суспільства від хвороб.

Трішки звідси

неділя, 23 вересня 2007 р.

Весілля без сукні: економ пропозиція














Ось такий новий формат весіль виник нещодавно і є особливо попудярним у Китаї, який, очевидно, втомився від конфуціанства та інших сповідань. І справді, скільки часу китайці залишалися відокремлиною нацією від усього грішного світу, з його відрізаністю від коренів та постмодернізмом. От останнім часом і увійшли у моді «голі весілля», на яких як молоді, так і гості можуть бути присутніми без одежі. Пояснюють вони це тим, що поки вони молоді, то чому б не показати свою красу іншим? Адже потім тіло втратить свою красу і стане непривабливим. Що ж, доволі неординарно та сміливо!


Звідси

субота, 22 вересня 2007 р.

Весільні сукні для... собак!

Кожен розважається по своєму, от, наприклад, у Пуерто Ріко відбувся показ моди для собак. У місті Сан Хуан кілька виробників одягу представили вечірнє вбрання для домашніх тварин.

60-річний модельєр Ноно Мандолано зазвичай не шиє вбрання для собак. Він — власник кількох магазинів чоловічого та жіночого одягу. Однак цього разу Мандолано взяв участь у незвичному шоу. Його провели, щоб зібрати кошти для недержавної організації, яка працює з вуличними собаками.

В Україні також уже кілька років шиють одяг для собак. Причому не тільки для того, щоб уберегти тварину від холоду. Відповідно до кольору і стилю костюма хазяїна, вітчизняні модельєри можуть створити штанці, жилетку чи фрак і для його собаки.

І ще декілька фоток по темі







Ну яйщо у вас є улюблена собачка — не бачу причин, чому б не влаштувати їй таке свято?

пʼятниця, 21 вересня 2007 р.

Весільні кімоно





Перші 2 фото зверху — це традиційне весільне вбрання Китаю (якщо помітили, то наречена слов'янка, а чоловік — китаєць), так виглядає весільне кімоно, а от на наступних фотах зображене японське весілля.

Весілля в Японії дедалі частіше грають за західним зразком, навіть деякі палаци одружень збудовані у стилі християнських церков. Наречений і наречена не обов’язково християни — просто прокат «західної» весільної сукні набагато дешевший, ніж весільного кімоно (купити його можуть дозволити собі лише улюбленцi долi).

Своє ставлення до релігії японці оцінюють скептично. Офіційна статистика стверджує, що 50% населення країни — синтоїсти, 44% — буддисти, 0,8% — християни, ще 4,7% належать до інших конфесій. Однак самі японці найчастіше називають себе не дуже релігійним народом.

Звідси

Фата по українськи

В українському народному весіллі вінок відіграє ту ж роль, яку в інших народів відіграє біле покривало : «фата» по-російськи і «вельон» по-польськи. Це покривало повинно було охороняти молоду від «поганого ока». У нашому звичаї цю роль виконує вінок з «хрещатим барвінком», символом тривалого кохання.

Напередодні весілля у «дівич вечір« дівчата сходяться на останню вечірку до хати молодої. Там вони співають ритуальних пісень, виплітаючи весільні вінки. Першою від імені молодої (сама молода на весіллі не співає) співає старша дружка:

вийте, дівоньки, собі й мені
собі звийте з рути-мяти
мені звийте з барвіночку..

Зелений барвінок — символ тривалого кохання. Навіть куповані на базарі "київські" вінки перевивалися зеленим барвінком.

Приступаючи до плетіння вінка для молодої, дружки хором випрошують благословення.

в долину,дівчата, в долину
по червоную калину,
по хрещатий барвінок, -
молодій на вінок..
із руточки - дві квіточки,
благослови Боже,
і отець, і мати, -
будемо вінок зачинати!...

На західних землях України, вючи весільні вінки, дівчата співають:

щаслива Маруся в Бога,
стояли янголи у порога,
просили панянок, просили,
щоб їй віночок ізвили...

Коли молода вперше кладе на голову весільний вінок, тоді дружки співають:

ой, чи вогонь, чи полумен палає,
чи на Марусі золотий вінець сяє?
а на неї і матінка зглядає:
"ой, не зглядай, моя матінко, на мене -
не сходила я кращого вінка у Тебе.
Ой, не рік - не два, як ся Івась залицяв,
ой, він мені золотий вінок обіцяв...."

от мене й цікавить питання: чому наші дівчата, зважаючи на красу і весільного одягу, і вінків, відкидають своє, краще, нехтують традиційним українським шлюбом і перехоплюють чуже? (і так у всьому!)

ось ще пару слів про хустку:

«при сватанні дівчина перевязує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною...»

У народному весільному обряді, поруч з розплітанням коси, стоїть обряд покриття голови молодої наміткою (біле полотнище з обох боків вишите червоними нитками). Намітку приносить мати молодої з комори.

Коли свашки, або мати (як де ведеться) підходять до молодої, щоб покрити її голову наміткою, лружки співають:

Марусю, догадайся,
повивати не дайся...

Молода слухає поради своїх дружок і захищається від намітки: борониться руками, плаче і тричі зриває з голови намітку, кидаючи її до порога. Хор співає:

покривальниця плаче,
покриватись не хоче,
серпанок - поганок,
віночок - коханок...

Намітка у весільному обряді зявляється ще й другий раз, коли мати зустрічає свого зятя. Староста і двоє бояр кладуть на тарілку калач, у якому є запечений перстень молодої. Потім один з них тримає тарілку з калачем, а двоє інших беруться зі кінці намітки. Староста виголошує привітання:

— Кланявся молодий молодій, бояри - дружкам, старости - старостам, музики - вухам, світилки - коцюбам, а цимбали - затикачам!

В цей час молода сидить у хаті на посаді, схилившись над столом. Свашки покривають її наміткою і кладуть на голову хліб та дрібку солі. На чернігівщині жартують: садять замість молодої іншу дівчину, прикривши наміткою. Старший боярин, помітивши це, дає дівчині гріш, щоб вона поступилася місцем молодій. Покривши молоду наміткою, свашки співають:

зробили-сь ми діло,
аж нам чоло впріло:
з коржа - паляницю,
з дівки - молодицю...

Діставши таким способом намітку на весіллі, заміжня жінка колись не розлучалася з нею ціле своє життя. Тільки коло хати та в будні дні на роботі була без намітки.

Французьке весілля у селі




Перші асоціації з Францією — це Ейфелева вежа, Версаль, Лувр, французька кухня, нетрадиційне кохання, Людовик XIV... Тобто усе розкішне, багате, гламурне, модне, романтичне чи пристрастне... Але я пропоную подивитися на неї очима фольку, народності та традицій, які творилися не у стінах палаців та лабіринтів двору, а серед звичайних людей, культура яких наповнена своїм змістом, от трішечки про це і піде мова...

Кожного року, а саме 14 липня в Зебасі (а це Ельзас, французький район на кордоні з Німеччиною) влаштовується щось схоже на фестиваль традиційного народного весілля, що виконане у всіх канонах: традиційне вбрання для нареченої і нареченого, кортежі, гості свята, навіть будинки оформлюють відповідним стилем. Правда ж, цікаво поєднати свої долі таким чином?

Особливого значення набуває розмарин, ця рослинка є запорукою щастя для наречених, нею прикрашають карету, фрак і капелюх молодого, а жителі сели Зебас роздають маленькі розмаринові букетики гостям.

Німці приїжджають масово подивитись на це дійство, тому це село є туристичним місцем (щось на кшталт Сорочинської ярмарки в Україні). Усі бажаючі можуть поринути у світ минулого, з усім його романтичним настроєм та відтінком сплетіння епох.


Джерело

 
Весілля.blogspot.com       Розробка дизайну - студія Vip Art House