Витоки звичаю викрадення
Думаю, всім відомо, що звичаї не є однаковими для усієї території країни, адже на ній проживають різні народи, а якщо ні - то принаймні, у кожного регіону є своє відмінності. Отож в цій маленькій статті я хочу торкнутися якраз такого звичая, як викрадення або умикання молодої. Він існує давно, ще з часів Київської Русі та правління Рюриковичів, а тоді населення теперішньої України складалося з різних племен, які часто дуже різнилися між собою своїми нравами. Як казали: "Місцевість впливає на формування менталітету та звичаїв", - так і було. Адже деревляни були народом грубим та варварським (пам'ятаєте, що вони зробили з князем Святославом?), а поляни навпаки - чистосердечним та щирим, гуцули завжди славилися своїм запальним характером тощо. Так от, як описують літописи, то поляни шанували своїх родичів, невісток, сестер, захищаючи рід. Женилися вони так: жених не шукав собі молоду, бо йому її приводили ввечері, а другого дня вже приносили те, що дають за неї. А от древляни не знали шлюбу і вкрадали дівчат, що ходили за водою. Це насильственний метод зародився у них ще з IX століття, більше того, у древлян практикувалася поліандрія (тобто свекр мав повне право на невістку), крім того, дозволені були кровні змішання.
А от сіверяни, радимичі та вятичі умикання того часу вже не було актуальним, а проводилося лише за згодою дівчини на зібраннях та іграх, що були подібні до «сатанинських танців». У літописах згадуються такі танці: «вони не складали шлюбів, але були втановлені гри між селами». Це підтверджує інший текст з Переясловського літопису: «радимичі, вятичі та сіверяне... не тримали шлюбів, але вони сходилися з усіх боків на гри помвж селами; серед танцю ставало авідомим, яка жінка чи дівчина має плотське хотіння до парубків; там взаїмно дражнили один одному почуття і серце глядінням очей, оголоенням певних частин тіла, грою численними поцілунками, закінчуючи пойняттям. Oдні закладали після того постійні зв'язки, а інших висміювали до самої смерті».
А поляне в той час практикували вже купівлю дівчат! Молодий вже не викрадав молоду, а приводив її до себе у дім у сопроводі товаришів після виконання певних релігійних церемоній. А після того, як він отримував ідтвердження цноти молодої, то відправляв до її своєрідний подарунок-ціну за збереження її цнти: хліб та пляшку горілки, що була прикрашена червоними стрічками та калиною — символом невинності молодої (підкреслюю: матеріальні докази прилучалися).
От такі маємо витоки цього звичаю. Усі вони є цілком логічними та зрозумілими. У той час традиції були ознаками розвитку суспільства, розвитку його свідомості. Адже сім'я нареченої усіляко захищала дівчину від невдачі, облаштували її майбутнє положення як дружини та матері, а звичай пред'являти доказ невинності, на мою думку, був покликаний зберегти здоров'я суспільства від хвороб.
Немає коментарів:
Дописати коментар