Фата по українськи

В українському народному весіллі вінок відіграє ту ж роль, яку в інших народів відіграє біле покривало : «фата» по-російськи і «вельон» по-польськи. Це покривало повинно було охороняти молоду від «поганого ока». У нашому звичаї цю роль виконує вінок з «хрещатим барвінком», символом тривалого кохання.

Напередодні весілля у «дівич вечір« дівчата сходяться на останню вечірку до хати молодої. Там вони співають ритуальних пісень, виплітаючи весільні вінки. Першою від імені молодої (сама молода на весіллі не співає) співає старша дружка:

вийте, дівоньки, собі й мені
собі звийте з рути-мяти
мені звийте з барвіночку..

Зелений барвінок — символ тривалого кохання. Навіть куповані на базарі "київські" вінки перевивалися зеленим барвінком.

Приступаючи до плетіння вінка для молодої, дружки хором випрошують благословення.

в долину,дівчата, в долину
по червоную калину,
по хрещатий барвінок, -
молодій на вінок..
із руточки - дві квіточки,
благослови Боже,
і отець, і мати, -
будемо вінок зачинати!...

На західних землях України, вючи весільні вінки, дівчата співають:

щаслива Маруся в Бога,
стояли янголи у порога,
просили панянок, просили,
щоб їй віночок ізвили...

Коли молода вперше кладе на голову весільний вінок, тоді дружки співають:

ой, чи вогонь, чи полумен палає,
чи на Марусі золотий вінець сяє?
а на неї і матінка зглядає:
"ой, не зглядай, моя матінко, на мене -
не сходила я кращого вінка у Тебе.
Ой, не рік - не два, як ся Івась залицяв,
ой, він мені золотий вінок обіцяв...."

от мене й цікавить питання: чому наші дівчата, зважаючи на красу і весільного одягу, і вінків, відкидають своє, краще, нехтують традиційним українським шлюбом і перехоплюють чуже? (і так у всьому!)

ось ще пару слів про хустку:

«при сватанні дівчина перевязує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною...»

У народному весільному обряді, поруч з розплітанням коси, стоїть обряд покриття голови молодої наміткою (біле полотнище з обох боків вишите червоними нитками). Намітку приносить мати молодої з комори.

Коли свашки, або мати (як де ведеться) підходять до молодої, щоб покрити її голову наміткою, лружки співають:

Марусю, догадайся,
повивати не дайся...

Молода слухає поради своїх дружок і захищається від намітки: борониться руками, плаче і тричі зриває з голови намітку, кидаючи її до порога. Хор співає:

покривальниця плаче,
покриватись не хоче,
серпанок - поганок,
віночок - коханок...

Намітка у весільному обряді зявляється ще й другий раз, коли мати зустрічає свого зятя. Староста і двоє бояр кладуть на тарілку калач, у якому є запечений перстень молодої. Потім один з них тримає тарілку з калачем, а двоє інших беруться зі кінці намітки. Староста виголошує привітання:

— Кланявся молодий молодій, бояри - дружкам, старости - старостам, музики - вухам, світилки - коцюбам, а цимбали - затикачам!

В цей час молода сидить у хаті на посаді, схилившись над столом. Свашки покривають її наміткою і кладуть на голову хліб та дрібку солі. На чернігівщині жартують: садять замість молодої іншу дівчину, прикривши наміткою. Старший боярин, помітивши це, дає дівчині гріш, щоб вона поступилася місцем молодій. Покривши молоду наміткою, свашки співають:

зробили-сь ми діло,
аж нам чоло впріло:
з коржа - паляницю,
з дівки - молодицю...

Діставши таким способом намітку на весіллі, заміжня жінка колись не розлучалася з нею ціле своє життя. Тільки коло хати та в будні дні на роботі була без намітки.